Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Проводячи аналіз за 2020 рік ухвал про повернення обвинувальних актів прокурору найчастішими причинами такого повернення є невідповідність формулювання обвинувачення вимогам КПК України та виклад фактичних обставин, які не могли одночасно вважатись і підміняти собою формулювання обвинувачення.
Пункт 5 частини 2 статті 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Разом з тим, згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов’язковому доказуванню підлягають: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження.
З аналізу вказаних норми вбачається, що обвинувальний акт повинен містити три складових у розумінні п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
За результатами попереднього розгляду кримінального провадження судом може прийматися таке процесуальне рішення, як повернення обвинувального акту прокурору про, що суд повинен постановити відповідну ухвалу.
Враховуючи викладені вимоги Закону, узагальненням виявлено випадки повернення обвинувальних актів прокурору з підстав розбіжностей зазначення адреси проживання обвинуваченого чи потерпілого в обвинувального акту з матеріалами кримінального провадження та подальшою без результативністю вжитих судом заходів щодо їх виклику до суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням.
Разом з тим, вимогами ст. 242 КПК України передбачено, що слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків заподіяних кримінальним правопорушенням.
Аналізуючи норми ст.ст. 91, 92, 242, 291 КПК України в системному зв’язку, можна дійти висновку, що розмір матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням може бути встановлений, а відтак і викладений як такий в обвинувальному акті, тільки з дотриманням вимог ст. 242 КПК України. Зважаючи на зазначене, виявлена невідповідність поданим до суду обвинувальних актів імперативним вимогам вказаних норм, зокрема визначення розміру шкоди всупереч викладеного.
Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо. Щодо правової кваліфікації дій особи то - обвинувальний акт повинен містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального Закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення. Так, враховуючи зазначене, виявлено випадки невідповідності або не конкретності формулювання обвинувачення, а в деяких випадках й правової кваліфікації, в розумінні КПК України.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться розумні строки. Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконанні або прийнятті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання дій та прийняття рішень. Критерієм для визначення розумності строків є спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Зважаючи на зазначене, встановлено випадок виявлення судом порушення загальних засад кримінального провадження, в частині тривалості не направлення справи до суду, тобто порушення розумності строків.
Основною проблемою під час вирішення питань повернення обвинувальних актів прокурору є тлумачення невідповідності обвинувального акту вимогам п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України щодо викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Тому, вважаємо за доцільне розробити єдині підходи відносно вимог до обвинувального акту при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення та викладення формулювання обвинувачення. В цьому питанні необхідно звернути увагу на випадки, коли мають місце недоліки у викладенні часу, місця, обставин вчинення злочину, мотивів, дій та коли має місце не конкретність обвинувачення.
Суддя Кілійського районного суду
Одеської області М.В. Балан
_03_03.png)
