Виконання рішень Європейського суду в контексті судової реформи

Виконання рішень Європейського суду в контексті судової реформи

Видання: «Юридична Газета»

Номер видання: № 30 (424)

Серед основних питань, які й досі не відпрацьовані на належному рівні в Україні, залишається питання ефективного виконання рішень Європейського суду з прав людини. Автори статті на прикладі рішення Суду у справі «Олександр Волков проти України» показують труднощі, які виникають на стадії виконання рішення ЄСПЛ в умовах існування законодавчих перепон.

Арсен МІЛЮТІН, старший юрист судової практики ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Україна

Антон СІНЦОВ, юрист судової практики ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Україна

 Серед основних питань, які й досі не відпрацьовані на належному рівні в Україні, залишається питання ефективного виконання рішень Європейського суду з прав людини (далі – Суд). У цій статті ми вирішили зосередитись не на процедурних аспектах, а на конкретному прикладі показати труднощі, які виникають на стадії виконання рішень Суду. Конвен[цінні] стандарти

 Варто коротко нагадати, що Україна, ратифікувавши у 1997 р. Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), взяла на себе зобов’язання на національному рівні виконувати рішення Суду у кожній справі, стороною якої вона є. З метою врегулювання відносин, що виникають у зв’язку з цим обов’язком держави, в 2006 р. був прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон»).

 Цей Закон визначає, що виконанням рішення Суду є, по-перше, виплата стягувачеві відшкодування (суми справедливої сатисфакції) та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а по-друге, вжиття заходів загального характеру. Тобто на виконання рішення Суду, в якому встановлено одне або кілька порушень Конвенції, державу-відповідача, залежно від обставин, може бути зобов’язано вжити певних заходів індивідуального або загального характеру.

 Найбільш розповсюдженим та дієвим заходом індивідуального характеру є виконання рішення Суду щодо виплати справедливої сатисфакції – фактично це відшкодування шкоди (моральної та/або матеріальної), судових та інших витрат. Виплата цих сум є обов’язковою, якщо це чітко визначено у рішенні Суду (ст.41 Конвенції). Зазвичай такі кошти сплачуються державою вчасно, адже у випадку їх невиплати протягом 3 місяців з дня набуття рішенням Суду статусу остаточного, на суму, вказану в рішенні, нараховується пеня.

 Крім того, на сьогоднішній день рішення Суду є підставою для ініціювання перегляду справи у Верховному Суді України – відповідні зміни були внесені до всіх процесуальних кодексів ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010. Виходячи з правової природи конвенційних положень, такий перегляд ВСУ здійснює незалежно від того, в якому аспекті – матеріально-правовому чи процесуальному – були допущені порушення Конвенції при вирішенні справи судом. До того ж, вказаним вище Законом прямо передбачена можливість повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі та повторний розгляд справи адміністративним органом (додаткові заходи індивідуального характеру).

 Слід зазначити, що індивідуальні заходи відновлення порушених прав та свобод заявника нерозривно поєднані з загальними заходами усунення причин та умов порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією. У Законі наведений перелік заходів загального характеру у сфері як правозастосування, так і право творення. Зокрема, у випадках, коли порушення є результатом проблем конкретних законів або відсутності належного законодавства, держава на виконання рішення Суду повинна внести зміни до існуючих нормативно-правових актів або прийняти відповідні закони.